Бібліографічний огляд – бібліографічний посібник, що містить узагальнену характеристику сукупності документів, об’єднаних за певною ознакою і побудований як послідовна, внутрішньо структурована розповідь про документи з посиланнями на бібліографічні описи цих документів.

Перші Б. о. в Європі започатковані у 30-х рр. 17 ст. як жанр науково-допоміжної бібліографії. Надалі вони то зникали з бібліографічної практики, то знову відроджувались.

Одним із перших Б. о. літератури, надрукованих українською мовою, можна вважати огляд праць з вивчення українських пісень, опублікований в «Литературных прибавлениях к "Русскому инвалиду" на 1837 год» (№ 10, с. 94–95, автор невідомий). У 1841 р. Г. Квітка-Основ’яненко порушував питання про необхідність друкування критико-бібліографічних оглядів української літератури на сторінках журналу «Отечественные записки», утім редакція його не підтримала. Того ж року в альманасі «Киевлянин» надруковано критико-бібліографічний огляд поетичних явищ української літератури в Галичині «О стихотворениях червонорусских» М. Максимовича.

Й. Левицький на сторінках варшавської газети «Денніца» («Jutrzenka») опублікував статтю «Доля галицко-русского языка и литературы» (1842), в якій подано Б. о. українського книгодрукування в Галичині.

У харківському альманасі «Молодик» (1843) надруковано ґрунтовний огляд української літератури «Обзор сочинений, писаных на малороссийском языке» М. Костомарова (під псевдонімом Ієремій Галка). Цей огляд невповні можна вважати бібліографічним, оскільки автор не навів вихідних даних згаданих ним творів.

Наприкінці 19 ст. з’явились Б. о. наукової літератури на сторінках «Киевских университетских известий». Авторами більшості з них були відомі професори і викладачі університету. Серед них: «Обзор русской химической литературы за 1874–1885 гг.» П. Алексєєва, «Обзор книжной литературы по химической технологии за 1873–1882 гг.» М. Бунге, «Новые книги по истории средневековой и древней мысли (за 1889–1894 гг.) О. Гілярова; огляди нової юридичної літератури готували М. Владимирський-Буданов, О. Кістяківський, О. Романович-Славатинский, історичної літератури – В. Іконников, слов’янознавчої літератури – О. Котляревський та ін.

У той же час, в умовах бурхливого розвитку промисловості і потреб в інформуванні про нові технології та механізми, з’являються і Б. о. технічної літератури. Зокрема, протягом 1873–1881 рр. у «Записках Киевского отделения имп. Русского технического общества по свеклосахарной промышленности» систематично вміщувалися «Обзоры литературы по технической части свеклосахарного производства» за редакцією М. Бунге.

Б. о. є розповсюдженою формою диференційованого бібліографічного інформування або рекомендаційно-бібліографічного обслуговування. Як самостійний тип (жанр) застосовується, здебільшого, в рекомендаційній бібліографії (т. зв. «малі форми» рекомендаційних бібліографічних посібників). Елементи Б. о. (як вияв загальнонаукового бібліографічного методу) використовуються також в історіографії, критиці, джерелознавстві, в укладанні аналітичних оглядів джерел у різних галузях науки.

Характерною ознакою Б. о. є превалювання літературно-оповідного тексту над суто бібліографічним. Якщо таке превалювання є відчутним, то інколи замість Б. о. застосовується назва бібліографічного есе(я) чи бібліографічного нарису.

Розрізняють два типи Б. о. – інформаційні і рекомендаційні. Завдання інформаційних Б. о. – оперативне, цілеспрямоване інформування певних груп читачів про публікації, що мають для них професійний інтерес. У таких оглядах відсутні елементи популяризації, натомість стисло характеризується зміст групи документів (до 20–25 назв). Мета рекомендаційних Б. о. – зацікавити читача певною літературою, здійснити вплив на його вибір у читанні. До рекомендаційних Б. о. вміщують, зазвичай, 5–10 назв видань однієї тематики, одного автора, жанру тощо. Кількість документів, про які подається інформація в Б. о., залежить від його цільового та читацького призначення, змісту, теми.

За змістом розрізняють такі види Б. о.: універсальні, галузеві, тематичні, персональні. За видами вміщених до огляду документів виокремлюють огляди книжок, журнальних і газетних статей, серійних видань, спеціальних видів видань (стандартів, патентів, дайджестів, авторефератів дисертацій) тощо. За формою подання матеріалу розрізняють усні (не зафіксовані на матеріальних носіях), друковані та електронні огляди.

Усні Б. о. найбільшого поширення набули у масових бібліотеках СРСР в 1920-ті рр., коли значні маси населення були малописьменними, але потребували як нових знань, так і рекомендацій у виборі джерел для читання. У сучасній практиці усні Б. о. використовуються як самостійна форма інформування користувачів, або як складова інших бібліотечних заходів (конференцій, читань, круглих столів і т. ін.).

Б. о., записані на цифрових носіях у форматі звукових файлів, належать до аудіобібліографічних посібників і призначені для використання в бібліотеках для осіб з особливими потребами (сліпих та слабозорих), зокрема й для створення бібліотечних подкастів. Електронні Б. о. розміщують у вільному доступі на бібліотечних ресурсах (сайтах, блогах), поширюють в соціальних мережах.

Структурно Б. о. містять дві частини: текстову (аналітичну), та, власне, бібліографічну. Текстова частина складається зі вступу, основного матеріалу та висновків. У вступі обґрунтовуються актуальність теми огляду, її специфіка, читацьке та цільове призначення (мета). Основна частина містить лаконічний і цілісний текст, в якому подається характеристика документів, відібраних для огляду (відомості про автора, назва твору, основні положення змісту), з найсуттєвішими відомостями про кожен документ, необхідними поясненнями, фактографічною інформацією, уривками з текстів документів та ін. Інформацію про документи, зазвичай, розташовують за правилом «від загального до конкретного», «від простого до складнішого». Можливе групування документів за галузями знань, темами, або їх окремими аспектами. Застосовується інколи й формальне групування: за прізвищами авторів в абетковому порядку, видами, жанрами документів, місцем видання, мовою тощо. У Б. о. історичної літератури, здебільшого, застосовується історико-хронологічне групування.

Наприкінці текстової частини огляду наводять підсумки, рекомендовану додаткову літературу, інколи – інформацію про рецензії, критичні статті, бібліографічні посібники з теми.

Бібліографічна частина подається у вигляді бібліографічного списку з повними бібліографічними описами всіх згаданих в огляді документів, або стандартизованих внутрішньотекстових чи підрядкових бібліографічних посилань.

Близькою за формою до Б. о. є бібліографічна бесіда, однак вона, як і бібліографічний нарис, має певні особливості і не є тотожним поняттям.

Корнєйчик І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період : (нариси) / І. І. Корнєйчик ; ред. О. І. Титаренко. – [Харків] : Ред.-вид. від. Книжк. палати УРСР, 1971. – 374 с. – Про бібліографічні огляди див. с. 82–93, 218–222;

Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики / наук. ред. Г. М. Швецова-Водка. – Київ : Кн. палата України, 1999. – 116 с.;

Левин Г. П. Как мы говорим // Библиография. – 2001. – № 1. – С. 128–132. – Про бібліографічний огляд, с. 131–132;

Словник книгознавчих термінів / укладачі В. Я. Буран [та ін.]. – Київ : ТОВ «Видавництво Аратта», 2003. – 160 с. – Про бібліографічний огляд, с. 22;

Фокеев В. А. Библиографоведение. Информатика : терминол. словарь. – Москва : Литера, 2009. – 475 с. – Про бібліографічний огляд, с. 54;

Женченко М. Загальна і спеціальна бібліографія : навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів / Марина Женченко. – Київ : Жнець, 2011. – 255 с. – Про бібліографічний огляд, с. 48, 228–230;

Швецова-Водка Г. М. Документознавство : словник-довідник термінів і понять : навч. посіб. – Київ : Знання, 2011. – 319 с. – Про бібліографічний огляд, с. 25.